Заступник міського голови Ужгорода про вибори, списки, блоки і перспективи створення острова щастя

Після президентських виборів модною була теза: треба, щоб у владу приходили молоді люди. Зараз ця фраза знову на слуху. Заступник нинішнього мера Ужгорода Ален Панов прийшов у владну команду міста ще три з половиною роки тому. Тоді він мав лише 24, зате вже мав диплом юриста, знання кількох іноземних мов, досвід наукової і викладацької діяльності, був представником України в Карпатському Єврорегіоні. Зараз має ще й досвід адміністративної роботи і знання реалій "внутрішньої кухні" управління містом. Яким, з огляду на цей досвід, бачиться нинішній виборчий процес, потенційні менеджери міста і можливість вирішувати проблеми Ужгорода – нинішня розмова "----------------------" — Чому зовнішньо-економічна, міжнародна діяльність так багато важила для нинішньої мерії, що її доручили аж заступнику міського голови і чому ця сфера була цікавою особисто вам

— Восени 2002-го, коли на довиборах міського голови переміг Віктор Погорєлов, хоч Ужгород має винятково вигідне геополітичне становище, міжнародна діяльність не входила у пріоритети попередніх господарів його владних кабінетів. Тому одним з ключових напрямків команда нового мера, до якої входив і я, обрала розвиток міжнародного співробітництва, вибудовування грамотної інвестиційної політики, концепції розвитку туризму міста. На той час я вже був представником України в Карпатському Єврорегіоні, міжнародна політика мене завжди цікавила і хотілося спробувати, чи зможу вибудувати схеми такої роботи практично з нуля, а відтак подивитися, як вони працюватимуть.

 

— Зараз, напередодні нових виборів, очевидно, визначаєте для себе ті плюси і мінуси, які здобули за час роботи в мерії і для себе, і в очах громади.

— Більшість людей сприймають міську управу як центральну диспетчерську комунальних служб міста. Такі реалії життя. Це саме та сфера, яка є найбільш занедбаною, з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин, і саме на ній люди фокусують увагу. Щодо міжнародної діяльності, то це більше робота, спрямована на майбутнє. Однією з головних рис будь-якої громади є покращення рівня життя людей і нині є не так багато рецептів як це зробити. Один з найбільш актуальних — збільшення кількості робочих місць, яке дає можливість поліпшити рівень життя конкретної родини, збільшити сплату податків до бюджету. Скажімо, на 2002 рік ми мали 560 тисяч доларів інвестицій, а за 2005-ий вийшли на 18,3 млн. дол. на рік. Збудовано фабрику "Гроклін-Карпати", завод “Ядзакі”, ми фактично відвоювали розвалений завод залізобетонних виробів, де працює "Хем-інвест", пройшла повна реконструкція готелю "Ужгород", збудовано готель "Олд-Контінент".

Цей перелік можна продовжувати, але, мабуть найважливішим досягненням є те, що дуже багато підприємців зрозуміли: Ужгород саме те місто, де можна безпечно вкладати гроші. Аби залучити сюди потужного інвестора, насамперед треба довести інформацію про наше місто і дуже переконливі підтвердження того, що бізнесове поле тут нормальне, немає перекосів у податковій політиці, жодної необхідності всіляких виплат на різні цілі, не існує "наїздів", позитивною є криміногенна ситуація. Була розроблена доволі детальна концепція формування позитивного іміджу міста, створено “джентльменський набір” якісної електронної та поліграфічної продукції про історичний, культурний, бізнесовий потенціал Ужгорода. Дуже важливою була розробка технології супроводження інвестора, який зацікавився нашим містом, щоб показати максимальну прихильність міської влади, переконати, що він може безпечно робити тут власну справу. Ще на початку 2003 року в Ужгороді було створено єдине реєстраційне вікно, що значно спростило процедуру започаткування власного бізнесу. Налагодили ми і підтримання стосунків з усіма дипломатичними, торгово-економічними місіями, які є на території України, а саме вони дають сигнал для економік своїх країн чи безпечно вкладати кошти у тому чи іншому регіоні. Лише торік в місті побувало більше 20 дипломатичних місій, посли майже всіх країн “великої сімки” відвідали Ужгород. Ми уклали партнерські угоди більш ніж з п’яти містами світу і, можна сказати, відвоювали старі стосунки, бо навіть з найближчими сусідами — Ніредьгазою та Кошіце у 2002 році Ужгород не підтримував контакти. Зараз серед наших партнерів 12 міст, серед яких Корваліс у США, Москва, ряд міст Європи.

 

- Впродовж часу, коли ви працювали заступником міського голови, неодноразово закидали, що власне ви керуєте містом. Чому ж не йдете на мера?

Усі, хто знає Віктора Володимировича, можуть сказати, що це дуже вольова людина. Не побоюся навіть стверджувати, що не завжди у нас панував колегіальний принцип роботи, прийняття рішень часто брав на себе сам міський голова. Звичайно, були моменти, коли мене залучали і до вирішення не пов'язаних з основною моєю діяльністю нагальних проблем міста. З часом, портфель тих сфер, якими доводилося займатися, ставав усе товстішим.

Щодо того, чому я не йду на мера, то пропозиції такі були, але один з принципів, якими я керуюся – всьому свій час. Рішення спробувати себе на посаду міського голови Ужгорода – справа дуже серйозна і не думаю, що вже настав той час, коли я можу перш за все сам для себе сказати, що готовий виконувати цю функцію. Звичайно, це не означає, що цього не може бути у майбутньому, але я доволі критично завжди ставлюся до себе і ніколи не зроблю крок, поки не буду переконаний, що я до нього готовий.

 

- Чому ж ви вирішили йти в депутати міської ради?

- Певний період часу, коли почалася активна передвиборна гонка, я для себе зробив припущення, що, можливо, треба утриматись, як кажуть, пропустити цей хід. З іншого боку, є важливі напрацювання, які треба було б довести до логічного завершення, ряд ідей, які б можна було реалізувати саме у складі депутатського корпусу.

 

- А чому створили блок на підтримку Віктора Погорєлова і чому ви в цьому блоці?

- Ідея створення блоку – намагання об'єднати дві системи – пропорційну та мажоритарну. На цих виборах ми обираємо за пропорційною системою, голосуючи за політичні сили, але персоніфікуючи політичну силу, даємо можливість громадянам звернути увагу саме на тих людей, які висуваються від цього блоку. Очолює список нашого блоку ректор Закарпатського університету Федір Ващук. Звісно, можна робити багато закидів щодо його діяльності чи його особистості, як і щодо будь-якої активної людини. Але він створив з нуля вуз, який займає достойне місце в Україні, а в нашому регіоні це заклад, який найбільш динамічно розвивається. Другий номер — Андрій Погорєлов, молода людина, юрист, який зумів пройти урядову школу, активно працював у багатьох управлінських структурах. Маємо і потужного вченого – Юрія Шпеника, це людина, яка може достойно борати участь у розробці концепцій, стратегії розвитку, може реально оцінити нинішній стан, який є в Ужгороді. П’ятий номер — лікар пан Качала, який стільки добра зробив для багатьох людей, що навіть не треба його представляти. Тепер подивимось на досвід розвитку середньоєвропейських міст. Скажімо, сусідня з нами Ніредьгаза розвивається дуже потужно, відповідає стандартам ЄС. Міська команда там працює вже 12 років. Або ж Будапешт – там мер і його команда працюють 10 років. Те ж саме у Москві, навіть у Києві. Є цілий ряд проблем, які не можна вирішити за три чи п’ять років. Не тому, що це малий час, а тому, що для вирішення стратегічних проблем, щоб створити якусь концепцію розвитку і спробувати її втілити – потрібен час. Ми створили два дуже важливих програмних документи, які виражають погляд на майбутнє міста. Це програма розвитку інвестиційної діяльності, зовнішньо-економічної політики Ужгорода і концепція сталого розвитку. Є ще цілий ряд проектів, які розпочаті і не завершені, тому я думаю, що моя присутність саме у блоці, який підтримує нинішнього мера, є абсолютно виправданою.

 

- А чому саме “Еко + 25%”?

- Мені особисто імпонувало, що є сила мінімально заполітизована, сектор "зеленого руху", який виступає за сталий розвиток, збереження екології. Тим більше, що Ужгород оточений горами, дуже багато автотранспорту і з огляду на загазованість повітря вважається одним із найзабрудненіших міст.

 

- Як ви взагалі оцінюєте те, що депутати обираються за списками політичних сил?

- Напевно, однією з найважливіших проблем, яка нині є в Україні при застосуванні пропорційної системи – те, що виборець не завжди бачить, за що і за кого голосує. Якщо ж говорити про парламентські вибори, то при цій системі не завжди є представлення інтересів регіону. Те ж саме щодо обласної ради. На мій погляд, це дуже суттєвий мінус. Якщо говорити про місто, то я вважаю, що тут особливо є не на часі застосування пропорційної системи. У партіях беруть участь лише 2— 3% населення і партійна діяльність часто зводиться лише до політичного проекту на час виборів. Але ж партія – це ідеологія, яку вона обстоює. Ідеологічних партій, які б різнилися між собою, нині дуже мало. Надзвичайно розмита система ціннісних поглядів, того, що пропагують партії, тому не лише виборцям, а й політологам складно розібратися. Це стосується навіть центрального рівня, а на місцевому часто просто під вибори збирається група людей, які розкручують той чи інший бренд з певною метою. Для виправдання нині часто наводиться приклад західного досвіду, але давайте згадаємо, що там партії виникали не впродовж кількох років – спочатку держава виготовила якісь загальні орієнтири, куди вона рухається, загальні ідеї, від яких не можна відступати. Наприклад, у Великобританії навряд чи знайдуться якісь відмінності між лейбористами і консерваторами щодо змін фундаментальних цінностей країни. Це швидше боротьба методологій заради досягнення конкретних результатів, які близькі і прийнятні для всіх. Хоча, якщо дивитися з погляду перспективи, то колись, напевно, треба мабуть і нам починати.

 

- Як, дивлячись на списки інших партій і блоків, можете спрогнозувати склад майбутнього депутатського корпусу міської ради?

 

- Обов'язковий атрибут кожної сили – наявність програми. Наскільки, на ваш погляд, вони реалістичні і наскільки люди будуть у них вникати?

- На мій погляд, в багатьох випадках, програма – це просто елемент джентльменського набору, потрібний для походу на вибори. У багатьох вона складається просто з набору популістських гасел, за якими немає жодних факторів, які б дали можливість їх реалізувати. На мій погляд, це, щонайменше, нечесно. З іншого боку, дуже велику помилку роблять ті, хто думає, що люди не здатні зрозуміти ідеї політичної сили. Також деякі програми страждають на нелаконічність, їх не тільки виборці, а й дослідники, які цим професійно займаються, не зможуть вивчити. Навряд, чи програми будуть тим фактором, який схилить виборців до тієї чи іншої політичної сили.

 

- На посаду мера Ужгорода маємо тринадцять кандидатів. Як ви їх оцінюєте з огляду на знання “внутрішньої кухні” роботи у міській владі?

- Найбільше я задоволений тим, що нарешті маємо вибори, коли люди справді можуть альтернативно обирати мера з поміж сильних особистостей. Йдеться про те, хто віддасть перевагу більш поступальному, стабільному розвитку перед емоційно-динамічним. Серед кандидатів, насамперед, Сергій Ратушняк, який очолював місто, починав процеси реформування, провів малу приватизацію, зробив значний внесок у розвиток міської громади. Також Віктор Погорєлов, який був мером останній, дуже нелегкий період, людину, яка прийняла місто з боргом 120 мільйонів у різних сферах і все-таки зміг зробити дуже багато: здійснити ряд капітальних проектів, які увійдуть в історію міста – спорудити вокзал, Боздоський міст, ряд підприємств. Не було можливості, через ряд об’єктивних та суб’єктивні причини, реформувати комунальну сферу. Щодо цього потрібно напрацювати державну політику, але старт взято і є можливість для розвитку. Цікавою є і присутність такого кандидата як Володимир Гісем, який знає бізнес, забезпечує потужний розвиток підприємства, котре славиться далеко за межами Ужгорода. Відомий у краї священнослужитель отець Сидор теж виражає свої погляди, як розвивати місто. Багато серед кандидатів молодих людей. Знаю, що ужгородці дуже чітко відфільтрують наносне, чисто пропагандистське, мовляв,оберіть мене і за кілька днів у вас буде зовсім нова система обслуговування житлових будинків, нові дороги, замість автобусів метро і таке інше.

 

- Наскільки взагалі реально зробити щасливе місто у загальній системі координат, яка існує у нашій державі?

- Я не є прихильником так званої острівної ідеї, що ми створимо тут острів чи місто-сад. І це навіть не скептицизм, а практицизм. За нинішньої правової системи, системи державного управління говорити про якісь дуже потужні можливості окремо створити абсолютно позитивне середовище, принаймні, не серйозно. Можемо говорити про декілька речей – треба максимально використовувати потенціал міста – центру регіону, який межує з чотирма державами. Маємо стати мостом, який об’єднує схід і захід, Європейський Союз та Україну, це дуже серйозний фактор для розвитку бізнесу. Ужгород дуже багатий архітектурно, тому треба все більше звертати увагу на збільшення туристичних потоків. Це ті елементи, які дають можливість людям краще заробляти, а отже й краще жити. Однак потрібно докорінно і на державному рівні змінити найболючішу сферу – житлово-комунальну. Хіба лінивий не говорить про проблеми обслуговування громадян ЖРЕРами, але ніхто не пропонує ніякої альтернативи. Свого часу пройшла приватизація, коли держава більшості громадян подарувала житло. Такого не дозволила собі жодна країна. Але, можливо, через ментальні причини, немає розуміння, що власність – не лише право, а й обов’язок, що громадяни повинні об’єднуватися і самостійно вирішувати проблеми своїх будинків. Так сталося, що на самому початку реформування не було відпрацьовано нормальних прозорих правил гри, ніхто не задумувався про наслідки такого політичного рішення. Нині знищена комунальна сфера скинута на плечі органів місцевого самоврядування. Думаю, якраз і настав час, коли вони повинні утворити потужну лобістську корпорацію, яка повинна доводити вищому щаблю керівників держави провести дуже глибоке реформування багатьох сфер і лише тоді можна буде сказати, що справді є реальна можливість забезпечити поступальний розвиток і в окремо взятому місті зокрема.