Багато українців дізналися про Алена Панова після того, як він безпрецедентно виграв суд у сусідній Угорщині на користь закарпатців. Та насправді в свої 33 роки Ален Панов встиг набагато більше: на початку 2000-х років очолював   представництво України в Карпатському Єврорегіоні, затим за два роки став заступником Ужгородського міського голови й опікувався питаннями інвестиційної привабливості міста та міжнародного співробітництва, з 2006-го впродовж чотирьох років він працював на посаді Консула України в Угорщині. Крім того, Ален Панов - ще й викладає в університеті та активно займається науковою діяльністю
Сніжана РУСИН  

"Я отримую масу задоволення від діяльності,   яка приносить   користь людям"

- Алене, не так давно ви повернулися з Угорщини, де чотири роки провели на посаді консула. Чим зайнялися вдома по приїзді?

- З моменту завершення університету та до від'їзду в Угорщину я окрім іншої діяльності завжди викладав та, зокрема, займався науковою роботою. Після завершення консульської місії повернувся до цієї діяльності. Зараз викладаю в УжНУ курс "Дипломатичної й консульської служби" на факультеті міжнародних відносин. Намагаюся передати досвід та набуті на практиці знання своїм студентам, які готуються стати дипломатами. До того ж, активно займаюся й громадською діяльністю. Разом з однодумцями намагаємось напрацьовувати програми розвитку міста в рамках Громадянської платформи "Створимо найкраще місто в Україні".
- Ваше перебування на дипломатичній посаді закарпатці добре запам'ятають. Ви не раз виходили на "барикади" біля кордону, заспокоювали там розлючених українців, зрештою, виграли суд в Угорщині на користь співвітчизників...

- На будь-якій роботі людині важливо сформулювати свою місію. Тому, коли я тільки став консулом, разом із колегами вирішив: ми маємо зробити так, аби українці почували себе в Угорщині захищеними, а не другосортними, як це, на жаль, часто буває в чужих країнах. Виходячи з цього, ми й будували свою роботу. Намагалися якомога більше надавати саме практичної допомоги. Так, ввели низку новацій: налагодили роботу Консульства у режимі нон-стоп, тобто 24 години на добу; налагодили прямий телефонний зв'язок, за яким кожен бажаючий міг зв'язатися з нами з пункту пропуску; налагодили гарні контакти з місцевими правоохоронними структурами регіону. Й тамтешні правоохоронці одразу надавали нам інформацію, щойно якийсь українець потрапив у халепу; спробували зробити так, що жодна кримінальна справа по громадянину України, яка порушувалася в нашому окрузі, без консульського супроводу й участі не розглядалася. І, зрештою, мені, як консулу, вдалося виграти тамтешній суд і домогтися, щоб українці за угодою малого прикордонного руху мали змогу перебувати на території сусідньої держави безперервно 90 днів.  

- За чотири роки за кордоном все-таки звикли до трішки інших стандартів життя. Що дратує вас удома?

- Хоч я й працював фактично недалеко від кордону й весь час відчував домашній пульс, все ж, щоразу, коли перетинав кордон, розумів, що означає відстань у 100 кілометрів. Прикро, що навіть така невеличка географічна відстань може означати цілу прірву між двома світами, які все ж і ментально, й історично є дуже близькими. На відміну від Угорщини, в Україні дуже відчувається людська байдужість, правовий нігілізм, як неповага до норм права та елементарних правил співжиття в суспільстві, дистанційність і відірваність людей від влади і влади від людей, високий градус песимізму у суспільстві щодо того, що ми можемо жити краще, жити гідно. На жаль, в багатьох українцях, на відміну від європейців, присутні й такі негативні риси, як злість, ненависть, коли люди не радіють за успіхи ближнього, не можуть щиро посміхнутися на вулиці. Поки ми не відкриємо, так звану, білу половину свого єства, ми будемо продовжувати жити так, як живемо. І ці речі дуже ріжуть око. Якщо ж аналізувати різницю між двома країнами з чисто матеріальної точки зору, то для мене не зрозуміло, чому на відстані 100 кілометрів від дому може бути чиста вулиця, рівна асфальтована дорога, транспорт, водії якого дотримуються правил дорожнього руху, гарні транспортні розв'язки, зручність у магазинах, гарні відносини між продавцем і клієнтом, розумні ціни на товари і послуги і, зрештою, правильне співвідношення якості й ціни. Прикро, що всі ці нормальні речі відсутні тут, в Україні.  

- Які цінності для вас найголовніші?

- Доброта, тобто коли людина любить ближнього; щирість, якої нам часто бракує; дієвість, коли людина ставить собі певні цілі по життю й рухається з метою їх досягнення.  

- Яке ваше життєве кредо?

- Я отримую масу задоволення від діяльності, яка приносить користь людям. Це заряджає мене енергією, яка допомагає рухатися далі. Якщо ж однією фразою, то моє кредо - допомагати ближньому.   "Не люблю працювати заради процесу, а люблю бачити конкретний результат"

- Як Україну сприймають там, в Євросоюзі?

- Почну з того, що Євросоюз не є однорідною масою. І хоча ця група країн і прямує до єдиної мети, втім, ментальність мешканців кожної із країн Євросоюзу різниться. Тому й не існує якогось усталеного погляду на Україну. Якщо ж брати виключно Угорщину, то між двома сусідніми країнами склалися досить гарні стосунки. Тим паче, що останнім часом Угорщина активно лобіює інтереси України в Євросоюзі, зокрема, що стосується такого важливого для українців аспекту, як скасування візового режиму.

- Разом з іншим, ви ще й науковець. Свого часу дослідили чехословацький період розвитку Закарпаття і видали монографію "Масарик і Закарпаття".   Які висновки зробили для себе з цього дослідження?

- Період, коли наш край перебував у складі Чехословаччини, був для Закарпаття й Ужгорода зокрема періодом найбільш динамічного розвитку. Той відрізок часу міг би   стати гарним посібником для сучасних можновладців стосовно того, що таке ефективне врядування. Зокрема, як при бажанні можна за відносно невеликий проміжок часу - скажімо, 20 років - абсолютно змінити сучасну картину нашого життя. Візьмімо хоча б містобудівельну галузь. За період чехословацького правління Ужгород отримав абсолютно нове обличчя з новими архітектурними комплексами, будівлями. Вперше місто, яке хоч і наділене багатою історією, з провінційного перетворилося на адміністративний, культурний, економічний центр регіону. Крім цього, в ті часи у Чехословаччині була одна з найкраще розвинених демократій у Європі та, відповідно, світі. Вважаю, що шлях входження   Закарпаття до складу Чехословаччини в існуючих на той час історичних і геополітичних реаліях   - був оптимальним у вирішенні територіально-правового статусу нашого краю.

- Алене, свого часу ви встигли скуштувати хліба й на посаді заступника міського голови Віктора Погорєлова за його першої каденції. Цього разу на вашу адресу не лунали подібні пропозиції?

  - Я не приховую того, що разом із командою однодумців на осінніх місцевих виборах спробував запропонувати ужгородцям трохи відмінний від традиційно сформованого погляд на те, яким має бути управління муніципалітетом такого міста, як Ужгород. На жаль, переважна більшість людей не сприйняла нашу новацію, втім, тішило те, що 15% ужгородців все ж прийняли цей погляд. Сподіваюся, що прийде час, коли городяни зрозуміють, що та система господарювання і управління, яка діє тепер, є не настільки ефективною, щоб задовольнити потреби сучасного європейського жителя. Якщо порівняти розвиток міста, наприклад, із будівництвом, то ситуація тут така:   ми весь час чомусь робимо, санітарну побілку в тих місцях, де вже давно потрібно спорудити нову будову, чи споруджуємо нову будову там, де треба здійснити капітальний ремонт. Чому з року в рік ми чуємо одні й ті ж фрази: вода, дорога, сміття, транспорт, медицина? Тому, що ми не міняємо свого мислення і підхід до справи. Ми робимо роботу, яка приречена на відсутність результату. Поки не зрозуміємо, що потрібно діяти за алгоритмом: визначення проблеми - визначення методів її вирішення - залучення фінансових і людських ресурсів - результат, доти будемо закатувати гроші в асфальт, латати діри, які дедалі збільшуватимуться, і так далі. Читачі можуть зауважити, що свого часу я сам працював у команді теперішнього мера. Саме так, але будучи людиною мислячою і відповідальною, це і дало мені змоги дійти до наведеного вище. Окрім цього я мав можливість чотири роки пожити в Європі і щоденно аналізувати тамтешній досвід міського врядування, яке цікавило мене завжди. Я не люблю працювати заради процесу, я люблю бачити конкретний результат. Будучи знайомим з підходами сучасної управлінської команди до управління містом, коли відсутнє системне бачення розвитку, а затрачується маса зусиль на процес, ККД від якого не вельми відчутний, скажімо так, - така форма роботи мене не цікавить.  

- Алене, знаю, свого часу Токайський лицарський орден з Угорщини, до якого входить більше сотні відомих людей, нагородив вас доволі високим титулом...

- Так. Це сталося під час мого перебування на консульській посаді. Орден заснований угорськими виноробами у Токаї поблизу Ніредьгази. До нього запрошують осіб, які відзначилися своєю діяльністю в суспільстві. У році нагороджують не більше п'яти осіб. І це було дуже знаково, що угорці прийняли українця в такий важливий для них клуб.

- Чим займаєтеся у вільний від роботи час?

- Люблю готувати. В нашій родині так вже склалося, що кожної п'ятниці після сьомої вечора ми збираємося вдома всією сім'єю і тоді на кухні працюю я. Зазвичай готую щось з італійської кухні. І ці традиції упродовж кількох років не порушував ніхто (посміхається. - Авт.). Вважаю,що культура "правильного застілля" набагато більше, ніж просто споживання їжі - це елемент гарного спілкування, момент, коли близькі люди отримують задоволення від перебування у компанії. Крім, так би мовити, оцих гастрономічних захоплень, дуже люблю подорожувати. Адже кожна подорож - це неоціненний досвід. Ще захоплююся автомобілями й верховою їздою. Коли випадає нагода, ми з дружиною Наталею (до речі, вона також юрист за фахом. Нині очолює Державну виконавчу службу в Закарпатській області), донькою Лоренцою-Ізабеллою та моїми батьками, так би мовити, пробиваємо нові маршрути подорожей. Перевагу віддаємо більше все-таки морському відпочинку. Їздимо переважно до Італії та Франції. Дуже люблю італійський Рим, іспанську Барселону та угорський Будапешт.