МАСАРИК І ЗАКАРПАТТЯ

МАТЕРІАЛИ для повідомлення в пресі

 

 

 

 

І. Актуальність дослідження.

 

1. Хто і чому досліджує?

Проблема державності Закарпаття давно і до сьогодні досить широко обговорюється в наукових, політичних колах, а також серед громадськості, при цьому з цієї проблеми нерідко висловлюються протилежні, неоднозначні точки зору.

Чим можна пояснити таку активність в обговоренні досліджуваної проблеми? На нашу думку, кожна з груп, яка по-своєму “досліджує” питання державності Закарпаття має в цьому певну зацікавленість. Так, науковці займаються вивченням згаданої проблеми виходячи з того, що вона знаходиться у сфері їх наукового інтересу, політичні діячі намагаються обґрунтувати правильність та історичне підгрунтя пропагованих ними ідей, пересічні громадяни, чимало з яких були свідками тих подій, намагаються віднайти такий шлях в розвитку краю, який би забезпечив покращення їх соціально-економічного становища.

 

2. Проблема статусу краю, ідея самоврядності; історія питання.

Серед усього розмаїття поглядів на досліджувану проблему варто виділити дві основні течії. Представники обох течій в принципі не заперечують прагнення основних політичних сил і населення краю до автономії в період входження його до складу різних держав. Однак, одні намагаються довести, що автономія мала стати етапом до утворення самостійної держави, республіки [56; с. 389], інші ж автономне самовизначення Закарпаття пов'язують з важливою передумовою до возз'єднання з Україною [30; с. 36-47].

Ідея автономності, самоврядності Закарпаття в місцевих політичних колах виникла досить давно. Основоположником ідеї автономізації Закарпаття слід вважати відомого просвітника та політичного діяча Адольфа Добрянського, який в середині ХІХ століття виробив проект утворення “руської губернії” в складі Австрійської імперії, до складу якої мали увійти території, населені підкарпатськими і галицькими русинами і яка мала користуватись певним рівнем самоврядності [32; с. 90-93]. Унікальність розробленого Добрянським проекту полягала в тому, що він намагався об'єднати в єдину політико-адміністративну одиницю території населені русинами, які в адміністративно-територіальному плані до того часу не складали єдиного утворення.

Основні етапи створення самоврядного краю:

1) “руський округ" – створений в Угорському королівстві, з центром в м. Ужгороді, до якого увійшли комітати Унг, Берег, Угоча, Мараморош і Сатмар.

2) “руська крайна” – створена в Угорщині наприкінці 1918 року, з центром в місті Мукачево, до якої належали більша частина території комітатів Унг,, Берег, Угоча , Мараморош.

 

3. “Федералізм-унітаризм” – сьогодні “не в моді”, правильніше вести мову про баланс між центром і регіонами, між державним управлінням і самоврядуванням.

Тим не менше, на сьогодні проблема статусу Закарпаття залишається актуальною. Чому?

1) В Україні триває трансформація адміністративно-територіального устрою; на часі реформа місцевого самоврядування.

2) На референдумі, який був проведений в 1991 році, 78 відсотків його учасників висловилося за утворення на Закарпатті самроврядної території. Цей факт, однак, не свідчить про сепаратизм або інші антидержавні прояви серед населення Закарпаття, а є продовженням ідеї створення в нашому краї автономної самоврядної території, своєрідною формою самовизначення народу Закарпаття, даниною історичним традиціям.

 

Разом з тим слід додати, що у випадку створення ефективної моделі територіальної організації влади в нашій країні, яка дасть можливість збалансувати обсяг прав і повноважень по лінії “центр – регіон”, врахує геополітичні, економічні та історичні особливості, дозволить зберегти та розвивати духовні, культурні, ментальні особливості – питання автономізації регіонів буде вичерпано. Про це свідчить також сучасний європейський досвід вирішення проблем територіального устрою.

 

ІІ. Автономія найкраще ілюстрована під час Чехословацького періоду розвитку краю.

На сучасному етапі окремі представники обох течій нерідко використовують “історичний досвід” у боротьбі як за “повернення” Закарпаттю статусу держави, так і в активній боротьбі проти спроб ставити питання про будь-яку форму можливого його самовизначення в складі України. При цьому нерідко робляться посилання і береться приклад з “чехословацького періоду” в історії розвитку Закарпаття, який започаткований в 1919 році і був одним з найважливіших, з державно-правової точки зору, періодів в розвитку краю.

 

1. Вперше (за виключенням короткочасних періодів “руського округу” та “руської крайни”, чітко визначено територію краю

 

2. Вперше Ужгород визначено столицею краю, як суб’єкта федерації.

Такий статус вимагав додержання містом відповідних стандартів і послужив поштовхом бурхливого розвитку в галузі містобудування і архітектури, інфраструктури, транспорту, культури, економіки тощо.

 

3. Вперше створені спільні органи влади для всього Закарпаття.

 

ІІІ. Часто тема “Чехословацького перебування” оцінюється неоднозначно: шкала варіюється від обожнювання до не сприйняття. Найбільш вживані висновки

Обожнювання	Не сприйняття
Масарик відбудував занедбаний край. Чехи фактично побудували Ужгород	Масарик не стримав слова на рахунок надання краю автономії. Закарпаття – окупована чехами територія, які все з неї “викачували”

 

IV. Тому, для дослідження були поставлені наступні запитання:

1. На яких засадах Закарпаття увійшло до складу ЧСР?

2. Хто виявив ініціативу входження?

3. Якими були обіцянки чехословацького уряду на чолі з Т. Масариком стосовно статусу Закарпаття у випадку його входження до складу ЧСР?

4. Наскільки були виконані ці обіцянки?

5. Чи правомірно говорити про невиконання чи затримання виконання зобов'зання уряду ЧСР перед русинами Закарпаття?

6. Який обсяг автономних прав планував надати уряд ЧСР Закарпаттю?

7. Яка роль Масарика у входженні Закарпаття до складу ЧСР?

8. Які наслідки перебування Закарпаття у складі ЧСР?

 

V. Висновки дослідження

1) Після закінчення Першої світової війни, в час коли формувалася нова політична карта Європи, переважна більшість русинського населення як на Закарпатті, так і на північно-американському континенті, залишилась на позиціях створення автономної одиниці в складі однієї із сусідніх держав.

 

2) Ідея автономності Закарпаття, яка вперше висловлена в середині ХІХ століття Адольфом Добрянським, була реалізована в 1919 році через його входження на автономних засадах до складу Чехословацької республіки.

 

3) Ініціатива входження краю до складу ЧСР висловлена в США, президентом цієї держави Вудро Вільсоном, під час переговорів з лідером американських русинів Г. Жатковичем. Ініціатива американського президента була підтримана американськими, а з часом і закарпатськими русинами.

 

4) Важлива роль у розробці проблем державності Закарпаття у складі Чехословаччини, належить її першому президенту Т. Масарику. Довідавшись про ініціативу американських русинів, Масарик розпочав активну роботу, метою якої було включення Закарпаття до складу новоствореної ЧСР.

 

5) Під час переговорів з лідерами американських русинів Т. Масарик заявив, що у випадку входження краю до складу Чехословаччини русинам буде надано повну автономію і вони будуть становити окремий штат. Хоча слово “штат” з чеської мови дослівно перекладається як держава, на нашу думку, мова не йшла про окрему русинську державу та утворення конфедерації разом з Чехословаччиною. Виходячи з висловлювань Масарика, можна зробити висновок про те, що Закарпаття мало увійти до складу ЧСР на автономних засадах і його статус мав бути дещо схожим до статусу штатів в федеративних державах, насамперед у США.

 

6) Обсяг автономних прав, які чехословацький уряд планував надати Закарпаттю був вперше висвітелений у меморандумі, поданому міністром закордонних справ ЧСР Бенешем на розгляд Паризької мирної конференції. Згідно цього документу, до компетенції органів влади автономії було віднесено вирішення мовних, освітніх, релігійних та інших питань, які будуть віднесені законодавством ЧСР до їх компетенції.

 

7) Неправомірним, на нашу думку, є твердження про “затримку” надання реальної автономії з боку уряду Чехословаччини. Такий висновок пов'язаний з тим, що чехословацький уряд в особі міністра закордонних справ Бенеша, ще під час роботи Паризької мирної конференції підкреслив, що реальний автономний статус Закарпаттю буде наданий тільки після його інтеграції в Чехословацьку державу та підвищення його політичного, економічного, культурного становища до рівня чеських та словацьких земель.

8) Завдяки Т. Масарику та очолюваного ним уряду, за час перебування Закарпаття в складі Чехословаччини значно зріс рівень економічного і культурного розвитку, покращився життєвий рівень місцевого населення. Т. Масарик, як президент держави, приділяв велику увагу проблемам Підкарпатської Русі, особисто координував політику уряду республіки, стосовно Закарпаття. За часи президентства, Масарик двічі відвідав Підкарпатську Русь.

 

9) Не дивлячись на окремі дії Праги, які навряд чи були направлені на забезпечення автономного статусу краю (відкладення проведення парламентських виборів на території автономії; Конституцію ЧСР 1920 року прийнято без участі депутатів від Підкарпатської Русі; до 1938 року не було скликано автономного Сойму; в 1927 році було проведено адміністративну реформу, внаслідок якої Підкарпатська Русь фактично втратила автономні права), потрібно зазначити, що входження Закарпаття до складу Чехословаччини в 1919 році було найоптимальнішим варіантом вирішення статусу нашого краю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проблема державності Закарпаття давно і до сьогодні досить широко обговорюється в наукових, політичних колах, а також серед громадськості, при цьому з цієї проблеми нерідко висловлюються протилежні, неоднозначні точки зору.

Чим можна пояснити таку активність в обговоренні досліджуваної проблеми? На нашу думку, кожна з груп, яка по-своєму “досліджує” питання державності Закарпаття має в цьому певну зацікавленість. Так, науковці займаються вивченням згаданої проблеми виходячи з того, що вона знаходиться у сфері їх наукового інтересу, політичні діячі намагаються обґрунтувати правильність та історичне підгрунтя пропагованих ними ідей, пересічні громадяни, чимало з яких були свідками тих подій, намагаються віднайти такий шлях в розвитку краю, який би забезпечив покращення їх соціально-економічного становища.

Справа в тому, що раніше в період радянського комуністичного розвитку такі форми державності на Закарпатті, як Гуцульська республіка чи Карпатська Україна вважалися буржуазно-націоналістичними витворами.

У наш час деякі молоді дослідники, і деякі політики та журналісти теж заперечують, скажімо, Закарпатську Україну як суб'єкт державності лише на тій підставі, що вона ніби-то була витвором керівництва комуністичної партії та уряду Радянського Союзу.

Серед усього розмаїття поглядів на досліджувану проблему варто виділити дві основні течії. Представники обох течій в принципі не заперечують прагнення основних політичних сил і населення краю до автономії в період входження його до складу різних держав. Однак, одні намагаються довести, що автономія мала стати етапом до утворення самостійної держави, республіки [56; с. 389], інші ж автономне самовизначення Закарпаття пов'язують з важливою передумовою до возз'єднання з Україною [30; с. 36-47].

На сучасному етапі окремі представники обох течій нерідко використовують “історичний досвід” у боротьбі як за “повернення” Закарпаттю статусу держави, так і в активній боротьбі проти спроб ставити питання про будь-яку форму можливого його самовизначення в складі України. При цьому нерідко робляться посилання і береться приклад з “чехословацького періоду” в історії розвитку Закарпаття, який започаткований в 1919 році і був одним з найважливіших, з державно-правової точки зору, періодів в розвитку краю.

Ідея автономності, самоврядності Закарпаття в місцевих політичних колах виникла досить давно. Основоположником ідеї автономізації Закарпаття слід вважати відомого просвітника та політичного діяча Адольфа Добрянського, який в середині ХІХ століття виробив проект утворення “руської губернії” в складі Австрійської імперії, до складу якої мали увійти території, населені підкарпатськими і галицькими русинами і яка мала користуватись певним рівнем самоврядності [32; с. 90-93]. Унікальність розробленого Добрянським проекту полягала в тому, що він намагався об'єднати в єдину політико-адміністративну одиницю території населені русинами, які в адміністративно-територіальному плані до того часу не складали єдиного утворення. Займаючи досить високі посади в австро-угорському парламенті, Добрянський лоббіював свою ідею. Частково цей проект знайшов своє втілення під час утворення т.з. “руського політичного округа" в Угорському королівстві, з центром в м. Ужгороді, до якого увійшли комітати Унг, Берег, Угоча, Мараморош і Сатмар.

З того часу ідея утворення автономної самоврядної області стала предметом постійного обговорення в політичних колах Закарпаття. Як зазначає один з дослідників проблеми входження Закарпаття до складу Чехословаччини словацький вчений Петер Шворц, на початку ХХ століття до Першої світової війни та під час неї русинські політики не виробили конкретної концепції державно-правового розвитку краю. Властивим для політико-правової думки того часу було намагання покращити своє соціальне, культурне і матеріальне становище шляхом надання церковної і культурної автономії в рамках Угорщини.

3 листопада 1918 р. Австро-Угорщина, до складу якої на той час входило також Закарпаття, капітулювала перед військами Антанти. Багатонаціональна Австро-Угорська імперія фактично розпалася; постало питання про подальшу долю народів, які на той період населяли її територію. Природньо, що не оминуло це питання і Закарпаття. Більшість народів тогочасної імперії поставили питання про утворення власної держави. Так, 28 жовтня 1918 р. було проголошено утворення незалежної Чехословацької республіки, 16 листопада – Угорщини, 1 грудня – королівства Сербів, Хорватів, Словенців.

Що стосується Закарпаття, то в місцевих політичний колах почало обговорюватись питання утворення на території Закарпаття автономної одиниці в складі однієї із сусідніх держав. Суспільно-політична обстановка на Закарпатті в той період була складною. Основні політичні сили щодо подальшої долі краю остаточно не визначились, що в свою чергу викликало нестабільність в краї.

На початковому етапі можна виділити дві основні концепції, які були висловлені і підтримані різними політичними діячами та представницькими органами населення Закарпаття. Перша концепція - автономізація Закарпаття в рамках Угорщини, яка була висловлена на першому засіданні Ужгородської народної ради 9 листопада 1918 року. Угорський уряд, намагаючись залишити Закарпаття в складі Угорщини, підтримав цю ідею і розпочав активні дії для її реалізації. Серед таких дій потрібно назвати скликання до Будапешту представників Русинської Народної Ради, підготовка проекту автономії, тощо. Вказана діяльність мала результатом проголошення згідно закону №10 від 21.12.1918 р. автономної “Руської Країни” з центром у м. Мукачево. Реалізація цього проекту стала неможлива через те, що в березні 1919 року в Угорщині пройшла соціалістична революція, внаслідок якої влада була захоплена більшовиками і утворилась Радянська республіка.

Другою була концепція возз'єднання Закарпаття з Україною, яка була підтримана Любовнянською-Пряшівською, Хустською, Сігетською та Свалявською радами. Одним з вирішальних моментів, який характеризував підтримку такого шляху подальшого розвитку Закарпаття, були Хустські збори, які відбулися 21 січня 1919 року. Організаторами зборів виступили М. Бращайко, Ю. Бращайко, М. Долинай та інші депутати від Мараморошу на Будапештському конгресі політичних сил Закарпаття, які покинули конгрес довідавшись про його мету [14; с. 49-54]. У прийнятій зборами ухвалі було вказано, що русинські комітати повинні з'єднатись з Україною при умові забезпечення їм автономного статусу в новій державі.

Разом з тим уважне, глибоке дослідження проблем державності на Закарпатті однозначно підтверджує, що в цьому невеличкому регіоні під кінець Першої світової війни та в перші роки після неї, проходив активний процес пошуку форм державності. Якраз у цей період тут мали місце майже всі ті події та явища, які були у великій Україні.

Що стосується “чехословацького варіанту” то він був вперше висловлений на американському континенті президентом США Вільсоном, підтриманий русинськими емігрантами в США і звичайно ж чехословацьким політичними колами. Варіант входження краю до складу новоствореної Чехословаччини на автономних засадах був деякою мірою компромісним. Так, після встановлення в Угорщині більшовицького режиму на Чехословаччину переорієнувалася найавторітетніша в краї Ужгородська рада; ще раніше, розуміючи неможливість розвитку Закарпаття в контексті Росії, це зробила Пряшівська рада. Накінець, розуміючи безперспективність реалізації ідеї возз'єднання Закарпаття з Україною в конкретних історичних умовах, цей проект був підтриманий Хустською і Сігетською радами. Більше того, як відзначає Михайло Болдижар в своїй книзі “Краю мій рідний”, один з активних борців за возз'єдання М. Бращайко, який був головою Хустської ради, вітав міністра закордонних справ ЧСР Е. Бенеша телеграмою, в якій виражав подяку

“за освобожденіе маромороськой руькой землі” і просив, щоб він “домагався приєднання до республіки Мараморош-Сігета та його околиці”.

Не рахуюючи деяких самоврядних правомочностей, які були надані Ужгородському округу в середині ХІХ ст. та короткочасного періоду існування автономної “Руської Країни” в кінці 1918- на початку 1919 років, ідея автономності Закарпаття була вперше реалізована в 1919 році через його входження на автономних засадах до складу Чехословаччини. Саме тому, на наш погляд, важливим є дослідження автономного статусу, який фактично вперше за всю історію розвитку був отриманий Закарпаттям.

На сьогодні проблема статусу Закарпаття залишається актуальною. Це перш за все пов'язано з тим, що на референдумі, який був проведений в 1991 році, 78 відсотків його учасників висловилося за утворення на Закарпатті самроврядної території. Цей факт, однак, не свідчить про сепаратизм або інші антидержавні прояви серед населення Закарпаття, а є продовженням ідеї створення в нашому краї автономної самоврядної території, своєрідною формою самовизначення народу Закарпаття, даниною історичним традиціям.

В умовах, коли представники різних політичних орієнтацій, а також населення дискутують навколо проблеми автономії на Закарпатті, нерідко посилаючись на досвід автономної Підкарпатської Русі, вважаємо за необхідне глибоко дослідити сутність автономного статусу краю в складі ЧСР в період з 1919 по 1939 р. Актуальність такого дослідження саме сьогодні продиктована також активним громадсько-політичним обговоренням проблематики адміністративно-територіальної реформи в Україні, підвищення ролі органів місцевого самоврядування тощо.

Розгляд проблематики державності Закарпаття в період з 1919 по 1939 рік тісно пов'язаний з особою першого президента ЧСР, визначного науковця і політика Т.-Г. Масарика. Це в першу чергу пов'язано з тим, що головним ідеологом новоствореної Чехословаччини, який заклав базу та створив механізми, за якими розвивалася ця держава, був саме Масарик. Природньо, що те місце, яке займало Закарпаття, як автономна одиниця в складі новоствореної Чехословаччини, теж було “визначене” Масариком.

Важливість особи Масарика в історії Закарпаття періоду 1919-1939 років, викликало необхідність дослідження його біографії, як вченого і політика. На наше переконання, лише розуміючи суспільно-політичні погляди Масарика, його ставлення до питань моралі і моральності, розібравшись в його поглядах на державу взагалі і Чехословацьку державу зокрема, поглядах на національне питання, можна зрозуміти мотивацію поведінки, дійти до висновків чому саме так, а не інакше діяв уряд ЧСР, під керівництвом Масарика, стосовно Закарпаття.

Необхідно зазначити, що в роботі обраний період для дослідження між 1918-1927 роками. У цьому періоді часу можливо виділити два основні етапи: етап входження Закарпаття до складу Чехословаччини, та т.з. “початковий етап” перебування Закарпаття в складі ЧСР. Дослідження завершується 1927 роком, в якому в Чехословаччині пройшла адміністративна реформа, що значно змінила тогочасний статус Підкарпатської Русі.

У своїй роботі ми намагалися дати відповідь на ряд запитань стосовно досліджуваної теми: 1) На яких засадах Закарпаття увійшло до складу ЧСР? 2) Хто виявив ініціативу входження? 3) Якими були обіцянки чехословацького уряду на чолі з Т. Масариком стосовно статусу Закарпаття у випадку його входження до складу ЧСР? 4) Наскільки були виконані ці обіцянки? 5) Чи правомірно говорити про невиконання чи затримання виконання зобов'зання уряду ЧСР перед русинами Закарпаття? 6) Який обсяг автономних прав планував надати уряд ЧСР Закарпаттю? 7) Яка роль Масарика у входженні Закарпаття до складу ЧСР? 7) Які наслідки перебування Закарпаття у складі ЧСР?

Нами свідомо було використано термін “входження” Закарпаття до складу Чехословаччини, а не “приєднання”, “возз'єднання”, тощо. У даному питанні повністю підтримуємо думку професора М. Болдижара, який вважає, що для позначення переходу території Закарпаття до Чехословацької республіки потрібно використовувати термін “входження” через те, що основою для такого політико-юридичного факту була воля русинського народу.

Продовжуючи цю думку хотілося б додати, що при позначенні переходу Закарпаття до складу Чехословаччини, ми вкладали наступне значення у терміни:

Входження - зміна держаної приналежності окремої території на основі волевиявлення населення, яке проживає на цій території та згоди держави, до якої буде належати ця територія. Обидва ці моменти в даному випадку були присутні.

Приєднання - зміна державної приналежності окремої території без згоди населення, яке проживає на цій території.

Возз'єднання – перехід окремої території зі складу однієї держави до складу держави, до якої раніше належала ця територія на основі волевиявлення населення цієї території та держави до якої буде належати ця територія.

Виходячи зі змісту вищенаведених термінів зрозумілим є обрання терміну “входження” при позначенні зміни державної приналежності Закарпаття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проблеми державності Закарпаття залишаються актуальними на сьогоднішньому етапі розвитку краю. Такий факт викликаний стійкими історичними традиціями, які починаючи з ХІХ століття панували на Закарпатті. Ідеї автономності Закарпаття в рамках сильної держави протягом тривалого часу підтримувались як політичною елітою краю, так і переважною частиною населення.

Після закінчення Першої світової війни, в час коли формувалася нова політична карта Європи, переважна більшість русинського населення як на Закарпатті, так і на північно-американському континенті, залишилась на позиціях створення автономної одиниці в складі однієї із сусідніх держав. При цьому, враховуючи складну політичну обстановку, вибір держави, в складі якої мала бути утворена автономія, декілька разів змінювався. Нарешті, більшість русинського населення висловилася за входження Закарпаття до складу Чехословаччини, що було підтверджено результатами плебісциту проведеного серед русинів в США в листопаді 1918 р. та рішенням Центральної руської народної ради, прийнятим в травні 1919 р.

Орієнтація місцевого населення на автономний статус в складі однієї з сусідніх держав є свідченням політичної мудрості, а не відсутності національної свідомості. До такого висновку можна дійти аналізуючи конкретну історичну ситуацію, яка склалася після закінчення Першої світової війни. Закарпаття, яке має вигідне геополітичне розташування, було об'єктом зазіхань з боку сусідніх держав, які були набагато сильнішими в політичному, економічному та військовому плані, ніж Закарпаття. Ідея утворення русинами власної держави не була підтримана ні керівництвом сусідніх, ні лідерами держав-членів Антанти. Згадаймо заяву американського президента Вільсона, який у відповіді на меморандум Американської народної ради Угро-Русинів, представлений йому Г. Жатковичем, підкреслив, що США не будуть підтримувати створення самостійної русинської держави. Крім цього, існувала реальна загроза розподілу території Закарпаття між сусідніми державами.

У такій ситуації єдиним правильним рішенням було відстоювати автономний статус Закарпаття в складі однієї з сусідніх держав, який би забезпечив єдність і збереження самобутності місцевого населення.

Ідея автономності Закарпаття, яка вперше висловлена в середині ХІХ століття Адольфом Добрянським, була реалізована в 1919 році через його входження на автономних засадах до складу Чехословацької республіки. Ініціатива входження краю до складу ЧСР висловлена в США, президентом цієї держави Вудро Вільсоном, під час переговорів з лідером американських русинів Г. Жатковичем. Ініціатива американського президента була підтримана американськими, а з часом і закарпатськими русинами.

Важлива роль у розробці проблем державності Закарпаття у складі Чехословаччини, належить її першому президенту Т. Масарику. Довідавшись про ініціативу американських русинів, Масарик розпочав активну роботу, метою якої було включення Закарпаття до складу новоствореної ЧСР.

Під час переговорів з лідерами американських русинів Т. Масарик заявив, що у випадку входження краю до складу Чехословаччини русинам буде надано повну автономію і вони будуть становити окремий штат. Хоча слово “штат” з чеської мови дослівно перекладається як держава, на нашу думку, мова не йшла про окрему русинську державу та утворення конфедерації разом з Чехословаччиною. Виходячи з висловлювань Масарика, можна зробити висновок про те, що Закарпаття мало увійти до складу ЧСР на автономних засадах і його статус мав бути дещо схожим до статусу штатів в федеративних державах, насамперед у США.

Обсяг автономних прав, які чехословацький уряд планував надати Закарпаттю був вперше висвітелений у меморандумі, поданому міністром закордонних справ ЧСР Бенешем на розгляд Паризької мирної конференції. Згідно цього документу, до компетенції органів влади автономії було віднесено вирішення мовних, освітніх, релігійних та інших питань, які будуть віднесені законодавством ЧСР до їх компетенції.

Неправомірним, на нашу думку, є твердження про “затримку” надання реальної автономії з боку уряду Чехословаччини. Такий висновок пов'язаний з тим, що чехословацький уряд в особі міністра закордонних справ Бенеша, ще під час роботи Паризької мирної конференції підкреслив, що реальний автономний статус Закарпаттю буде наданий тільки після його інтеграції в Чехословацьку державу та підвищення його політичного, економічного, культурного становища до рівня чеських та словацьких земель.

Завдяки Т. Масарику та очолюваного ним уряду, за час перебування Закарпаття в складі Чехословаччини значно зріс рівень економічного і культурного розвитку, покращився життєвий рівень місцевого населення. Т. Масарик, як президент держави, приділяв велику увагу проблемам Підкарпатської Русі, особисто координував політику уряду республіки, стосовно Закарпаття. За часи президентства, Масарик двічі відвідав Підкарпатську Русь.

Не дивлячись на окремі дії Праги, які навряд чи були направлені на забезпечення автономного статусу краю (відкладення проведення парламентських виборів на території автономії; Конституцію ЧСР 1920 року прийнято без участі депутатів від Підкарпатської Русі; до 1938 року не було скликано автономного Сойму; в 1927 році було проведено адміністративну реформу, внаслідок якої Підкарпатська Русь фактично втратила автономні права), потрібно зазначити, що входження Закарпаття до складу Чехословаччини в 1919 році було найоптимальнішим варіантом вирішення статусу нашого краю.

Ален Панов