АМЕРИКАНСЬКІ РУСИНИ, ТОМАШ МАСАРИК ТА УРЯД СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ЯК КЛЮЧОВІ ГРАВЦІ ДИПЛОМАТИЧНО-ПРАВОВОГО ПРОЦЕСУ У ВИЗНАЧЕННІ СТАТУСУ ЗАКАРПАТТЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Панов А.В. Американські русини, Томаш Масарик та уряд Сполучених Штатів Америки як ключові гравці дипломатично-правового процесу у визначенні статусу Закарпаття після першої світової війни / А.В. Панов // Вісник Ужгородського національного університету. Серія: «Право». – Випуск № 16. – С. 56-59.

УДК 94 (477.87) “1918/1919”

АМЕРИКАНСЬКІ РУСИНИ, ТОМАШ МАСАРИК ТА УРЯД СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ЯК КЛЮЧОВІ ГРАВЦІ ДИПЛОМАТИЧНО-ПРАВОВОГО ПРОЦЕСУ У ВИЗНАЧЕННІ СТАТУСУ ЗАКАРПАТТЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Панов Ален Володимирович,

Кандидат історичних наук,

Доцент кафедри міжнародних відносин

Ужгородського національного університету

 

Резюме. Стаття присвячена вивченню проблематики пошуку державно-правового шляху розвитку Закарпаття після першої світової війни. Зокрема досліджується роль американської діаспори русинів, Томаша Масарика, уряду США у розв’язанні цієї проблеми.

Ключові слова. Закарпаття після Першої Світової Війни, американська діаспрора русисинів, Т. Масирик.

Американские русины, Томаш Масарик и правительство Соединенных штатов Америки, как ключевые игроки дипломатико-правового процесса в определении статуса Закарпатья после Первой мировой войны.

Резюме. Статья посвящена изучению проблемы поиска государственно-правового пути развития исторического Закарпатья после первой мировой войны. В частности рассматривается роль американской диаспоры русинов, Томаша Масарика, правительства США в решении этой проблемы.

Ключевые слова. Закарпатье после Первой Мировой Войны, американская диаспора русинов, Т. Масарик.

Americans Rusins, Tomas Masaryk and USA Government as the key figures in the diplomatic and legal process of the decision Zakarpattya future after First World War.

Resume. The article is light the way for studying the problem of searching the state and legal way of development of Zakarpattya after the First World War. In particular, the role of American Diaspora of Rusins, Tomas Masaryk and the role of the USA Government in solving of this problem.

Key words. Zakarpattya after the First World War, American Diaspora of Rusins, T. Masaryk

 

 

3 ли­с­то­па­да 1918 р. Ав­с­т­ро-Уго­р­щи­на, до скла­ду якої на той час вхо­ди­ло та­кож За­ка­р­пат­тя, ка­пі­ту­лю­ва­ла пе­ред вій­сь­ка­ми Ан­та­н­ти. Ба­га­то­на­ці­о­на­ль­на Ав­с­т­ро-Угор­сь­ка ім­пе­рія фа­к­ти­ч­но роз­па­ла­ся; по­ста­ло пи­тан­ня про по­да­ль­шу до­лю на­ро­дів, які на той пе­рі­од на­се­ля­ли її те­ри­то­рі­ю. При­ро­д­но, що не оми­ну­ло це пи­тан­ня і За­ка­р­пат­тя. Бі­ль­шість на­ро­дів то­го­ча­с­ної ім­пе­рії по­ста­ви­ли пи­тан­ня про утво­рен­ня вла­с­ної дер­жа­ви. Так, 28 жо­в­т­ня 1918 р. бу­ло про­го­ло­ше­но утво­рен­ня не­за­ле­ж­ної Че­хо­с­ло­ва­ць­кої ре­с­пу­б­лі­ки, 16 ли­с­то­па­да – Уго­р­щи­ни, 1 гру­д­ня – ко­ро­лів­с­т­ва Се­р­бів, Хо­р­ва­тів, Сло­ве­н­ців.

Що сто­су­єть­ся За­ка­р­пат­тя, то в мі­с­це­вих по­лі­тич­ний ко­лах по­ча­ло об­го­во­рю­ва­тись пи­тан­ня утво­рен­ня на те­ри­то­рії За­ка­р­пат­тя ав­то­но­м­ної оди­ни­ці в скла­ді од­ні­єї із су­сі­д­ніх дер­жа­в. Су­с­пі­ль­но-по­лі­ти­ч­на об­ста­но­в­ка на За­ка­р­пат­ті в той пе­рі­од бу­ла скла­д­но­ю. Ос­но­в­ні по­лі­тич­ні си­ли що­до по­да­ль­шої до­лі краю ос­та­то­ч­но не ви­зна­чи­лись, що в свою чер­гу ви­кли­ка­ло не­ста­бі­ль­ність в кра­ї.

На по­ча­т­ко­во­му ета­пі мо­ж­на ви­ді­ли­ти дві ос­но­в­ні кон­це­п­ції, які бу­ли ви­сло­в­ле­ні і під­три­ма­ні рі­з­ни­ми по­лі­тич­ни­ми ді­я­ча­ми та пред­ста­в­ни­ць­ки­ми ор­га­на­ми на­се­лен­ня За­ка­р­пат­тя. Пе­р­ша кон­це­п­ція - ав­то­но­мі­за­ція За­ка­р­пат­тя в ра­м­ках Уго­р­щи­ни, яка бу­ла ви­сло­в­ле­на на пер­шо­му за­сі­дан­ні Ужго­род­сь­кої на­род­ної ра­ди 9 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку. Угор­сь­кий уряд, на­ма­га­ю­чись за­ли­ши­ти За­ка­р­пат­тя в скла­ді Уго­р­щи­ни, під­три­мав цю ідею і роз­по­чав ак­ти­в­ні дії для її ре­а­лі­за­ці­ї. Се­ред та­ких дій по­трі­б­но на­зва­ти скли­кан­ня до Бу­да­пе­ш­ту пред­ста­в­ни­ків Ру­син­сь­кої На­род­ної Ра­ди, під­го­то­в­ка про­е­к­ту ав­то­но­мії, то­що. Вка­за­на ді­я­ль­ність ма­ла ре­зуль­та­том про­го­ло­шен­ня згі­д­но за­ко­ну №10 від 21.12.1918 р. ав­то­но­м­ної “Ру­сь­кої Кра­ї­ни” з центром у м. Му­ка­че­во. Ре­а­лі­за­ція цьо­го про­е­к­ту ста­ла не­мо­ж­ли­ва че­рез те, що в бе­ре­з­ні 1919 ро­ку в Уго­р­щи­ні прой­ш­ла со­ці­а­лі­с­ти­ч­на ре­во­лю­ція, вна­слі­док якої вла­да бу­ла за­хо­п­ле­на бі­ль­шо­ви­ка­ми і утво­ри­лась Ра­дян­сь­ка ре­с­пу­б­лі­ка.

Дру­гою бу­ла кон­це­п­ція во­з­з'є­д­нан­ня За­ка­р­пат­тя з Укра­ї­ною, яка бу­ла під­три­ма­на Лю­бо­в­нян­сь­кою-Пря­шів­сь­кою, Ху­ст­сь­кою, Сі­гет­сь­кою та Сва­ляв­сь­кою ра­да­ми. Од­ним з ви­рі­ша­ль­них мо­ме­н­тів, який ха­ра­к­те­ри­зу­вав під­три­м­ку та­ко­го шля­ху по­да­ль­шо­го роз­ви­т­ку За­ка­р­пат­тя, бу­ли Ху­ст­сь­кі збо­ри, які від­бу­ли­ся 21 сі­ч­ня 1919 ро­ку. Ор­га­ні­за­то­ра­ми збо­рів ви­сту­пи­ли М. Бра­щай­ко, Ю. Бра­щай­ко, М. До­ли­най та ін­ші де­пу­та­ти від Ма­ра­мо­ро­шу на Бу­да­пе­шт­сь­ко­му кон­гре­сі по­лі­тич­них сил За­ка­р­пат­тя, які по­ки­ну­ли кон­грес до­ві­да­в­шись про йо­го ме­ту [2; с. 49-54]. У при­йн­я­тій збо­ра­ми ух­ва­лі бу­ло вка­за­но, що ру­син­сь­кі ко­мі­та­ти по­ви­нні з'єд­на­тись з Укра­ї­ною при умо­ві за­без­пе­чен­ня їм ав­то­но­м­но­го ста­ту­су в но­вій дер­жа­ві.

Ідея вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до скла­ду Че­хо­с­ло­вач­чи­ни впе­р­ше бу­ла ви­сло­в­ле­на під час за­ве­р­шен­ня Пер­шої сві­то­вої вій­ни на аме­ри­кан­сь­ко­му ко­н­ти­не­н­ті. Че­сь­кі по­лі­тич­ні ко­ла як пе­ред Пер­шою сві­то­вою вій­ною, так і на її по­ча­т­ку не роз­гля­да­ли пи­тан­ня про утво­рен­ня спі­ль­ної дер­жа­ви з угор­сь­ки­ми Ру­си­на­ми, а та­кож не ви­ра­жа­ли ба­жан­ня при­єд­на­ти те­ри­то­рію За­ка­р­пат­тя до скла­ду но­во­утво­ре­ної че­сь­ко-сло­ва­ць­кої дер­жа­ви. Во­ни вва­жа­ли цю те­ри­то­рію як та­ку, яка зна­хо­дить­ся у сфе­рі ро­сій­сь­ких ін­те­ре­сів. У під­тве­р­джен­ня цьо­го фа­к­ту мо­ж­на на­ве­с­ти ме­мо­ра­н­дум, ви­го­ло­ше­ний Ма­са­ри­ком в м. Рот­тер­дамі в жо­в­т­ні 1914 р., а та­кож йо­го ме­мо­ра­н­дум Independent Bohemia з тра­в­ня 1915 ро­ку. Ка­р­та май­бу­т­ньої че­хо­с­ло­ва­ць­кої дер­жа­ви, яку Ма­са­рик на­кре­с­лив в бе­ре­з­ні 1915 ро­ку, пе­ре­бу­ва­ю­чи в Же­не­ві, вклю­ча­ла ли­ше не­ви­ли­ку ча­с­ти­ну май­бу­т­ньої Під­ка­р­пат­сь­кої Ру­сі. Ко­р­до­ни дер­жа­ви бу­ли на­кре­с­ле­ні спи­ра­ю­чись на ет­но­гра­фі­ч­ний прин­цип, тоб­то на ру­син­сь­ко-сло­ва­ць­ко-угор­сь­кий ет­ні­ч­ний ко­р­дон. До­ка­зом то­го, що Ма­са­рик не вклю­чав За­ка­р­пат­тя до сфе­ри ін­те­ре­сів Че­хо­с­ло­вач­чи­ни та­кож мо­же слу­гу­ва­ти те­ле­гра­ма мі­ні­с­т­ра за­ко­р­дон­них справ Тим­ча­со­во­го уря­ду Ро­сії Па­в­ла Мі­­лю­­ко­­ва від 19 бе­ре­з­ня 1917 ро­ку на яку по­си­ла­єть­ся Пе­т­ро Сте­р­чо в сво­їй мо­но­гра­фії (Ка­р­па­то-Ук­ра­їн­сь­ка дер­жа­ва.-Ль­вів, 1994). Згі­д­но ці­єї те­ле­гра­ми Ро­сія че­рез сво­го мі­ні­с­т­ра ви­сло­ви­ла про­гра­му що­до по­ді­лу Ав­с­т­рії, в якій вка­за­ла, що Ав­с­т­рія і Уго­р­щи­на ма­ють бу­ти утво­ре­ні в ме­жах сво­їх ет­но­гра­фі­ч­них ко­р­до­нів, а ма­ло­ру­сь­кі те­ри­то­рії ма­ють при­єд­на­ти­ся до “на­шо­ї” Укра­ї­ни. Зі змі­с­ту ці­єї те­ле­гра­ми П. Сте­­­р­чо ро­бить ви­сно­вок: “В окре­с­лен­ня “ма­ло­ру­сь­кі те­ри­то­рі­ї” Мі­лю­ков, оче­ви­д­но, за­чи­с­лю­вав і “У­гор­сь­ку Русь”, бо пе­ред тим го­во­рив про Уго­р­щи­ну і ко­ли б він мав на ува­зі ли­ше Га­ли­чи­ну, то го­во­рив би був про “ма­ло­ру­сь­ку те­ри­то­рі­ю” (в од­ни­ні)” [52; с. 9]. Ви­хо­дя­чи з цьо­го, Ма­­с­а­­рик не міг роз­ра­хо­ву­ва­ти на Угор­сь­ку Русь як на ча­с­ти­ну май­бу­т­ньої Че­хо­с­ло­ва­ць­кої ре­с­пу­б­лі­ки.

Сло­ва­ць­кі по­лі­ти­ки не ви­сло­в­лю­ва­ли ідеї при­єд­нан­ня За­ка­р­пат­тя до скла­ду Че­хо­с­ло­вач­чи­ни та­кож. Сло­вач­чи­на ма­ла до­ста­т­ньо вла­с­них про­блем, по­в'я­за­них зі ста­но­в­лен­ням сво­го на­ро­ду як рі­в­но­цін­но­го єв­ро­пей­сь­ко­го на­ро­ду. Бли­зь­кість ру­син­сь­ко-ук­ра­їн­сь­ко­го ет­но­су та йо­го схо­жі про­бле­ми на те­ре­ні Уго­р­щи­ни не ви­кли­ка­ли ба­жан­ня яки­мось чи­ном по­не­во­ли­ти цей на­род. Бі­ль­ше то­го, в угор­сь­ко­му па­р­ла­ме­н­ті ви­сту­па­ю­чи за не­за­ле­ж­ність сло­ва­ків сло­ва­ць­кі де­ле­га­ти ви­ма­га­ли на­дан­ня не­за­ле­ж­но­с­ті і ін­шим сло­в'ян­сь­ким на­ро­дам, у то­му чи­с­лі і ру­си­нам.

Най­бі­ль­шу ак­ти­в­ність у ви­рі­шен­ні по­да­ль­шо­го ста­ту­су За­ка­р­пат­тя ви­яви­ли аме­ри­кан­сь­кі ру­си­ни. Ідея вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до скла­ду Че­хо­с­ло­вач­чи­ни впе­р­ше ви­ни­к­ла під час Пер­шої сві­то­вої вій­ни са­ме на аме­ри­кан­сь­ко­му ко­н­ти­не­н­ті. Во­на бу­ла на­с­лід­ком спів­пра­ці між сло­ва­ць­ки­ми і ру­син­сь­ки­ми емі­г­ра­н­та­ми в США по ви­рі­шен­ню то­то­ж­них про­блем обох на­ро­дів як вдо­ма (в Уго­р­щи­ні), так і в емі­г­ра­ці­ї. Пе­р­ші ко­н­та­к­ти між дво­ма емі­г­ра­ці­я­ми да­ту­ють­ся дру­гою по­ло­ви­ною ХІХ ст. Пред­ста­в­ни­ки обох ді­а­с­пор ак­ти­в­но спів­пра­цю­ва­ли перш за все у га­лу­зі ви­з­во­лен­ня вла­с­них на­ро­дів з-під угор­сь­ко­го впли­ву.

Про­тя­гом 1918 ро­ку аме­ри­кан­сь­кі ру­си­ни на­ма­га­ли­ся ви­рі­ши­ти до­лю За­ка­р­пат­тя ще ли­ше на те­о­ре­ти­ч­но­му рі­в­ні. У цей пе­рі­од пред­ста­в­ни­ки рі­з­них те­чій дис­ку­ту­ва­ли на­вко­ло пи­тан­ня май­бу­т­ньо­го ста­ту­су За­ка­р­пат­тя.

Аме­ри­кан­сь­ко-ру­сь­ка на­род­на обо­ро­на, яка бу­ла за­сно­ва­на в Пі­т­с­бу­р­гу та ке­ро­ва­на М. Па­чу­тою, пред­ста­в­ля­ла со­бою ру­со­філь­сь­кий і, до пе­в­ної мі­ри, пра­во­сла­в­ний на­прям та орі­є­н­ту­ва­ла­ся на при­єд­нан­ня те­ри­то­рії За­ка­р­пат­тя до Че­хо­с­ло­вач­чи­ни. Гру­па ак­ти­ві­с­тів, яка кон­со­лі­ду­ва­ла­ся на­вко­ло осо­би Жа­т­ко­ви­ча, кон­фе­сій­но гре­ко-ка­то­ли­ць­ка, орі­є­н­ту­ва­лась на утво­рен­ня не­за­ле­ж­ної дер­жа­ви. У се­ре­до­ви­щі аме­ри­кан­сь­ких ру­си­нів бу­ли й ін­ші по­гля­ди на по­да­ль­ший роз­ви­ток краю, які бу­ли по­в'я­за­ні з ви­з­во­лен­ням йо­го з-під вла­ди Уго­р­щи­ни, або з за­ли­шен­ням йо­го в її скла­ді та на­дан­ням ав­то­но­м­но­го ста­ту­су.

23 ли­п­ня 1918 ро­ку в Го­м­с­те­ді (Пе­н­сі­ль­ва­нія) ви­ни­к­ла Аме­ри­кан­сь­ка на­род­на ра­да Угро­-Ру­си­нів, ос­но­в­ною ме­тою якої бу­ла кон­со­лі­да­ція ру­син­сь­ких емі­г­ра­н­тів рі­з­них те­чій на­вко­ло єди­ної кон­це­п­ції по­да­ль­шо­го роз­ви­т­ку краю [5; с. 62].

Пі­с­ля ба­га­тьох дис­ку­сій Аме­ри­кан­сь­ка на­род­на ра­да Угро­-Ру­си­нів до­ру­чи­ла ад­во­ка­ту Г. Жа­т­ко­ви­чу під­го­ту­ва­ти ме­мо­ра­н­дум, з яким би аме­ри­кан­сь­кі ру­си­ни мо­г­ли зве­р­ну­тись до аме­ри­кан­сь­ко­го пре­зи­де­н­та з про­хан­ням про до­по­мо­гу у ви­рі­шен­ні по­да­ль­шої до­лі ру­син­сь­ко­го на­ро­ду.

Жа­т­ко­вич за­про­по­ну­вав про­ект ме­мо­ра­н­ду­му 1 жо­в­т­ня 1918 ро­ку Аме­ри­кан­сь­кій на­род­ній ра­ді на її за­сі­дан­ні в Скре­н­то­ні, який пі­с­ля об­го­во­рен­ня був при­йн­я­тий Ра­до­ю. У ме­мо­ра­н­ду­мі ко­ро­т­ко ха­ра­к­те­ри­зу­ва­ла­ся те­ри­то­рія, на якій жи­вуть ру­си­ни, іні­ці­а­ти­ва аме­ри­кан­сь­ких ру­си­нів. Пі­с­ля цьо­го бу­ло ви­сло­в­ле­но про­ект трьох аль­те­р­на­ти­в­них шля­хів по­да­ль­шо­го роз­ви­т­ку За­ка­р­пат­тя:

1) Щоб угор­сь­кі Ру­си­ни ді­с­та­ли по­вну не­за­ле­ж­ність. Як­що це бу­ло б не­мо­ж­ли­во -

2) З'єд­на­ти­ся з Ру­си­на­ми в Га­ли­чи­ні і Бу­ко­ви­ні та утво­ри­ти спі­ль­ну дер­жа­ву; Як­що і це бу­де не­мо­ж­ли­во -

3) Отри­ма­ти на­йши­р­шу ав­то­но­мію у скла­ді Уго­р­щи­ни [6; с. 49].

21 жо­в­т­ня 1918 ро­ку де­ле­га­ція угор­сь­ких ру­си­нів бу­ла при­йн­я­та аме­ри­кан­сь­ким пре­зи­де­н­том Ві­ль­со­ном, який ві­ді­гра­вав ва­ж­ли­ву роль у про­це­сі фо­р­му­ван­ня но­вої по­лі­тич­ної ка­р­ти Єв­ро­пи. Ві­ль­сон за­зна­чив, що пе­р­ші два пун­к­ти ме­мо­ра­н­ду­му є не­ре­а­ль­ні, крім цьо­го США не бу­дуть на­да­ва­ти до­по­мо­гу у їх здій­с­нен­ні. Ре­а­лі­за­ція тре­тьо­го ва­рі­а­н­ту, тоб­то ав­то­но­мії Угор­сь­кої Ру­сі, є ці­л­ком ре­а­ль­на, але мо­ва має йти про ав­то­но­мію не в ра­м­ках Уго­р­щи­ни, а в скла­ді будь-якої су­сі­д­ньої сло­в'ян­сь­кої дер­жа­ви [6; с. 49].

Ско­рі­ше за все Аме­ри­кан­сь­ка на­род­на ра­да Угро­-Ру­си­нів очі­ку­ва­ла по­ді­б­ну від­по­відь, оскі­ль­ки про­тя­гом не­до­в­го­го ча­су ак­ти­ві­зу­ва­ла ко­н­та­к­ти з лі­де­ром че­сь­ко­го ви­з­во­ль­но­го ру­ху Т Г. Ма­са­ри­ком. Так, 23 жо­в­т­ня 1918 ро­ку Аме­ри­кан­сь­ка на­род­на ра­да Угро­-Ру­си­нів бу­ла при­йн­я­та до скла­ду Цен­т­ра­ль­но­єв­ро­пей­сь­ко­го де­мо­к­ра­ти­ч­но­го со­ю­зу, на чо­лі з Т.Г. Ма­са­ри­ком. Жа­т­ко­вич під­пи­сав Про­го­ло­шен­ня не­за­ле­ж­но­с­ті, як один з пред­ста­в­ни­ків два­на­д­ця­ти по­не­во­ле­них єв­ро­пей­сь­ких на­ро­дів. Пе­ред під­пи­сан­ням цьо­го до­ку­ме­н­ту в своє­му ви­сту­пі він під­кре­с­лив ві­д­о­со­б­ле­ність угор­сь­ких ру­си­нів та їх не­за­ле­ж­ність від укра­ї­н­ців, при цьо­му до­дав, що не ди­в­ля­чись на мо­ж­ли­ву мо­в­ну бли­зь­кість між ци­ми дво­ма на­ро­да­ми, їх на про­тя­зі до­в­го­го ча­су роз­ді­ляє іс­то­рі­я.

У той же день, Аме­ри­кан­сь­ка ра­да Угро­-Ру­си­нів в осо­бі Г.Жа­т­ко­ви­ча по­ча­ла пе­ре­го­во­ри з Т.Г.Ма­са­ри­ком що­до мо­ж­ли­во­с­ті вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до скла­ду Че­хо­с­ло­вач­чи­ни. Під час пе­ре­го­во­рів Жа­т­ко­вич вру­чив Ма­са­ри­ку ко­пію ме­мо­ра­н­ду­му угро­-ру­си­нів до пре­зи­де­н­та США, до яко­го остан­ній по­ста­ви­в­ся з осо­б­ли­вою ува­го­ю. Ко­мен­ту­ю­чи пе­ре­го­во­ри з Г. Жа­т­ко­ви­чем, Т.Г. Ма­са­рик у сво­їй пра­ці “Сві­то­ва ре­во­лю­ці­я” за­зна­чив, що не ди­в­ля­чись на ви­сло­в­ле­ні ним про­бле­ми го­с­по­дар­сь­ко­го, фі­нан­со­во­го, куль­ту­р­но­го, кон­фе­сій­но­го ха­ра­к­те­ру, які мо­жуть ви­ни­к­ну­ти у ви­па­д­ку вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до скла­ду Че­хо­с­ло­вач­чи­ни, Жа­т­ко­вич та ін­ші чле­ни де­ле­га­ції, зва­жи­в­ши всі пе­ре­ва­ги і не­до­лі­ки, ви­ра­зи­ли пе­ре­ко­нан­ня, що най­кра­щою пе­р­с­пе­к­ти­вою по­да­ль­шо­го роз­ви­т­ку За­ка­р­пат­тя є вхо­джен­ня йо­го до скла­ду ЧСР [5; с. 62]. Не ди­в­ля­чись на те, що За­ка­р­пат­тя ра­ні­ше не роз­гля­да­лось ні Ма­са­ри­ком, ні ін­ши­ми впли­во­ви­ми че­сь­ки­ми по­лі­ти­ка­ми в кон­текс­ті Че­хо­с­ло­вач­чи­ни, че­сь­ка по­лі­тич­на елі­та у сво­їй бі­ль­шо­с­ті до­сить ско­ро зро­зу­мі­ла всі ви­го­ди від вклю­чен­ня За­ка­р­пат­тя до но­во­утво­ре­ної ЧСР. Тим не ме­н­ше, ду­м­ки, ви­сло­в­ле­ні Ма­са­ри­ком з при­во­ду вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до ці­єї дер­жа­ви, сві­д­чать на­сам­пе­ред про те, що за­ли­ша­ю­чись де­мо­к­ра­том, він не мав ба­жан­ня по­не­во­лю­ва­ти будь-який на­род, вклю­чи­в­ши йо­го до скла­ду но­во­утво­ре­ної Че­хо­с­ло­вач­чи­ни. Бі­ль­ше то­го, ба­жа­ю­чи уни­к­ну­ти мо­ж­ли­вих вну­т­рі­шніх кон­ф­лі­к­тів у но­во­утво­ре­ній дер­жа­ві, Ма­са­рик хо­тів, щоб ви­бір під­ка­р­пат­сь­ких ру­си­нів, або при­най­м­ні їх лі­де­рів, був ус­ві­до­м­ле­ним.

У жо­в­т­ні 1918 ро­ку у Фі­ла­де­ль­фії Жа­т­ко­вич про­вів ще од­ну се­рію пе­ре­го­во­рів з Т.Г. Ма­са­ри­ком, те­мою яких бу­ло ви­зна­чен­ня ста­ту­су ру­си­нів у ви­па­д­ку їх при­єд­нан­ня да Че­хо­с­ло­вач­чи­ни. Під час пе­ре­го­во­рів Ма­са­рик за­явив, що як­що ру­си­ни ви­рі­шать при­єд­на­ти­ся до Че­хо­с­ло­вач­чи­ни, то їм бу­де на­да­но по­вну ав­то­но­мі­ю. На пи­тан­ня, яким чи­ном бу­дуть вста­но­в­ле­ні ко­р­до­ни те­ри­то­рії ру­си­нів, він від­по­вів: “...ко­р­до­ни бу­дуть ви­зна­че­ні так, що ру­си­ни бу­дуть за­до­во­ле­ні” [1; с. 20]. Крім цьо­го Ма­са­рик на­га­дав Жа­т­ко­ви­чу про ви­сло­в­ле­ні ним ра­ні­ше про­бле­ми у ви­па­д­ку з'єд­нан­ня ру­си­нів з че­ха­ми і сло­ва­ка­ми в од­ній дер­жа­ві.

Ре­зуль­та­том пе­ре­го­во­рів бу­ло ви­ро­б­лен­ня фо­р­му­ли вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до скла­ду ЧСР. Від­по­ві­д­но до неї За­ка­р­пат­тя ма­ло увійти до скла­ду че­хо­с­ло­ва­ць­кої дер­жа­ви, яка ма­ла бу­ти по­бу­до­ва­на на фе­де­ра­ти­в­но­му прин­ци­пі. Те­ри­то­рія пі­в­ден­но­ка­р­пат­сь­ких Ру­си­нів ма­ла ста­ти ав­то­но­м­ною оди­ни­цею в скла­ді но­во­ст­во­ре­ної дер­жа­ви.

По­гля­ди Ма­са­ри­ка на дер­жа­в­ний лад май­бу­т­ньої ЧСР та мі­с­ця ру­си­нів в цій дер­жа­ві у ви­па­д­ку, як­що во­ни ви­рі­шать при­єд­на­ти­ся до неї, бу­ли ши­ро­ко “ро­з­ре­к­ла­мо­ва­ні” в ру­син­сь­кій емі­г­ра­нт­сь­кій пре­сі з тим, щоб схи­ли­ти бі­ль­шість емі­г­ра­н­тів на ко­ристь “че­сь­ко­го” ва­рі­а­н­ту ви­рі­шен­ня ру­син­сь­ко­го пи­тан­ня. Але, як ско­ро з'я­су­ва­лось, ви­яви­лись пе­р­ші не­по­ро­зу­мін­ня між Ма­са­ри­ком та лі­де­ром ру­син­сь­ко­го ру­ху Жа­т­ко­ви­чем. Ці не­по­ро­зу­мін­ня сто­су­ва­лись перш за все пи­тан­ня ко­р­до­нів май­бу­т­ньої Під­ка­р­пат­сь­кої Ру­сі. Жа­т­ко­вич, а та­кож Аме­ри­кан­сь­ка на­род­на ра­да Ру­си­нів вва­жа­ли, що до ав­то­но­мії ма­ють на­ле­жа­ти всі те­ри­то­рії май­бу­т­ньої че­хо­с­ло­ва­ць­кої дер­жа­ви, які на­се­ле­ні ру­си­на­ми, тоб­то те­ри­то­рії су­час­но­го За­ка­р­пат­тя та Схі­д­ної Сло­вач­чи­ни. Та­кий зміст оче­ви­д­но Жа­т­ко­вич вклав і у від­по­відь Ма­са­ри­ка на пи­тан­ня що­до вста­но­в­лен­ня ко­р­до­нів те­ри­то­рії пі­в­ден­но­-ка­р­пат­сь­ких Ру­си­нів. Ма­са­рик, у свою чер­гу, від­по­ві­да­ю­чи на це за­пи­тан­ня мав на ува­зі ко­р­дон між май­бу­т­ньою Че­хо­с­ло­вач­чи­ною і те­ри­то­рі­єю, за­се­ле­ною під­ка­р­пат­сь­ки­ми ру­си­на­ми, на­кре­с­ле­ний ним на ка­р­ті май­бу­т­ньої дер­жа­ви у 1915 ро­ці. Вка­за­ний ко­р­дон про­ля­гав по лі­нії від Чо­па до пі­в­ні­ч­ної ча­с­ти­ни Ужго­ро­да так, що за­лі­з­ни­ця за­ли­ша­єть­ся у Сло­вач­чи­ні, а Ужго­род на­ле­жить Під­ка­р­пат­сь­кій Ру­сі, а звід­ти по рі­ч­ці Уж до Ка­р­пат.

Рі­шен­ня про вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до скла­ду Че­хо­с­ло­вач­чи­ни бу­ло ух­ва­ле­но на за­сі­дан­ні Аме­ри­кан­сь­кої на­род­ної ра­ди Угро­-Ру­си­нів в Скре­н­то­ні 12 ли­с­то­па­да 1918 ро­ку. У ре­зо­лю­ції, при­йн­я­тій Ра­дою, зо­к­ре­ма бу­ло за­зна­че­но: “Что­бы угро­-ру­си­ны съ на­йши­р­ши­ми са­мо­сто­я­те­ль­ны­ми пра­ва­ми якъ дер­жа­ва (штат) на фе­де­ра­ти­в­ной (со­ю­з­ной) ос­но­ве при­клю­чи­ли­ся къ Че­хо­с­ло­ве­н­с­кой де­мо­к­ра­ти­че­с­кой Ре­с­пу­б­ли­ки, съ тымъ усло­ві­емъ, что до на­шей кра­и­ны до­л­ж­ны пре­на­д­ле­жа­ти всъ ори­ги­на­ль­но (съ на­ча­ла) рус­с­ки жупы: Спишъ, Ша­ришъ, Зе­м­п­линъ, Аба­уй, Ге­меръ, Бо­р­шодъ, Ужъ, Бе­регъ, Уго­ча и Ма­ра­мо­рошъ” [3; с. 71].

Пі­с­ля при­йн­ят­тя Ра­дою рі­шен­ня се­ред аме­ри­кан­сь­ких ру­си­нів був про­ве­де­ний пле­бі­с­цит, ме­тою яко­го бу­ло ви­яв­лен­ня їх ста­в­лен­ня до ви­рі­шен­ня пи­тан­ня про ста­тус За­ка­р­пат­тя. У пле­бі­с­ци­ті бра­ло участь 1113 де­ле­га­тів, з яких 732 (66,42%) ви­сло­ви­ли­ся за вхо­джен­ня За­ка­р­пат­тя до Че­хо­с­ло­вач­чи­ни, 320 (28,13%) - за злу­ку з Укра­ї­ною, 27 (2,43%) - за утво­рен­ня са­мо­стій­ної кра­ї­ни, 13 (1,18%) - за об'­єд­нан­ня з га­ли­ць­ки­ми і бу­ко­вин­сь­ки­ми ру­си­на­ми, 10 (0.9%) - за об'­єд­нан­ня з Ро­сі­єю, 9 (0.8%) - за за­ли­шен­ня у скла­ді Уго­р­щи­ни, 1 - за об'­єд­нан­ня з Га­ли­чи­ною [6; с. 50]. Не­об­хід­но за­зна­чи­ти, що у на­род­но­му опи­ту­ван­ні не бра­ло уча­с­ті пра­во­сла­не ру­син­сь­ке на­се­лен­ня. Пле­бі­с­цит під­тве­р­див рі­шен­ня Аме­ри­кан­сь­кої на­род­ної ра­ди Угро­-Ру­си­нів. От­же, За­ка­р­пат­тя по­ви­нно бу­ло увійти до скла­ду но­вої цен­т­ра­ль­но­єв­ро­пей­сь­кої дер­жа­ви зі ста­ту­сом ав­то­но­мії, який пе­ред­ба­чав на­яв­ність вла­с­них гу­бе­р­на­то­ра, за­ко­но­да­в­чо­го ор­га­ну (сой­му), ад­мі­ні­с­т­ра­ції, су­дів. До те­ри­то­рії ав­то­но­мії ма­ли бу­ти від­не­се­ні всі угор­сь­кі ко­мі­та­ти, на­се­ле­ні ру­си­на­ми. Рі­шен­ня пле­бі­с­ци­ту бу­ло на­ді­сла­но пре­зи­де­н­ту Ві­ль­со­ну.

Во­ля аме­ри­кан­сь­ких ру­си­нів, що­до при­єд­нан­ня краю до Че­хо­с­ло­вач­чи­ни бу­ла під­три­ма­на з бо­ку уря­ду ці­єї дер­жа­ви, оскі­ль­ки остан­ній вба­чав у цьо­му фа­к­ті мо­ж­ли­вість по­си­лен­ня вла­с­ної дер­жа­ви та пе­ре­тво­рен­ня її у до­мі­на­н­т­ну цен­т­ра­ль­но­єв­ро­пей­сь­ку кра­ї­ну.

 

 

СПИ­СОК ВИ­КО­РИ­С­ТА­НИХ ДЖЕ­РЕЛ:

 

1.Бо­л­ди­жар М. М. Краю мій рі­д­ний. - Ужго­род: Госп­роз­ра­ху­н­ко­вий ре­да­к­цій­но-ви­да­в­ни­чий від­діл ко­мі­те­ту ін­фо­р­ма­ції, 1998. - 228 с.

2.Бо­л­ди­жар М. М. Дер­жа­в­ність на За­ка­р­пат­ті. Пра­в­да іс­то­рії та ви­га­д­ка фа­ль­си­фі­ка­то­рів. – Ужго­род, 2004. - 250 с.

3.Ка­мін­сь­кий Й. На­ша ав­то­но­мія (са­мо­уп­ра­ва) // Ру­сь­кий зе­м­л­ъ­де­ль­с­кий ка­ле­н­дарь на год 1922. - 1922. - С.69 - 76

4.Сте­р­чо П. Ка­р­па­то-Ук­ра­їн­сь­ка дер­жа­ва. - Львів: За ві­ль­ну Укра­ї­ну, 1994. - 288с.

5.Kolar Frantisek. Podkapatska Rus na Parizske mirove konferenci // Cesko-Slovenska historicka rocenka. - 1997. - C. 61-71

6.Svorc Peter. Zrod republiky.(Dobove dokumenty, spomienky a stanoviska 1914-1918).-Kosice 1991.